Територія Північного Причорномор’я була заселена з давніх часів, починаючи з палеоліту. Багатотисячолітню історичну спадщину міста формували культури епох енеоліту та бронзи (зокрема усатівська, ямна, сабатинівська, білозерська), кочовики кіммерійці (І тисячоліття до н. е.), скіфи (від VI до IV ст. до н. е.) і сармати (від ІІІ ст. н. е.), грецька колонізація (від VI ст. до н. е.), римляни (І–ІІІ ст.), готи (ІІІ ст.), гуни (кінець IV ст.), завоювання і колонізація слов’янськими племенами, печенігами, половцями, татарами (середина XIII ст.), генуезька колонізація (XIII ст.), Галицько-Волинський період (XIII–XIV ст.), присутність Великого князівства Литовського (XIV–XV ст.), Кримського ханату та Османської імперії (XV–XVIII ст.), активне освоєння Північного Причорномор’я українцями, росіянами, молдаванами.
Унаслідок різноманітних культурних, політичних та етнічних впливів (через часті завоювання, зміну населення узбережжя, колонізацію) відбувалося виникнення і занепад поселень і міст, які передували Одесі, зокрема: факторія Джинестра, Ісаків, Качибей (Кочибей), Ходжабей (Хаджибей).
Першу письмову згадку про порт Кочибей датовано 1415 роком. Фортецю Єні-Дунья в Хаджибеї було збудовано у 1766 році. Козацькі походи, російсько-турецькі війни XVIII століття, приєднання Хаджибея до Російської імперії у 1791 році ознаменували новий етап в історії узбережжя. У 1794 році російська імператриця Катерина II видала рескрипт про перебудову Хаджибея як нового порту. 2 вересня (22 серпня за старим стилем) 1794 року відбулася закладка портових споруд. Цей день з 1849 року і, поки що, до сих пір вважається днем заснування нового міста, яке у 1795 році отримало назву — Одеса.
Наприкінці XVII століття та стрімко розвиваючись у XIX столітті, Одеса стає одним із найбагатших і впорядкованих міст Російської імперії. Велику роль у розвитку міста відіграло те, що на його чолі стояли енергійні та талановиті керівники (де Рібас, Рішельє, Воронцов, Левашов, Новосельський, Коцебу, Маразлі).
Місцеве купецтво жертвувало значні суми на розвиток міста. Мережа середніх навчальних закладів, університет, музичні та художні школи готували нову інтелігенцію; багатонаціональний склад населення сприяв взаємному збагаченню культур різних народів і формував своєрідну культуру.
Уже в XIX столітті на гостей міста справляв незабутнє враження природний космополітизм його мешканців. У школах мирно навчалися діти грецького, єврейського, вірменського, російського, слов’янського, молдавського, німецького, французького, італійського походження. В Одесі мирно співіснували храми різних конфесій, у театрах йшли вистави російською, польською, італійською, німецькою мовами.
Такою Одеса була вже за кілька десятиліть після свого ребрендінгу: живе й веселе місто з етнічно строкатим, енергійним, вільнолюбним населенням. Життєва стійкість, вроджений оптимізм і витончений гумор одеситів — така душа цього дивовижного міста.
Сама назва Одеси сприяє особливій атмосфері міста, яку створює його просторове планування й унікальне порозуміння між мешканцями. Рано чи пізно кожен почувається тут як удома. Нині в Одесі мешкають представники понад 130 національностей. В історії Одеси постійно були присутні численні шукачі пригод — від художників до ремісників, купців і моряків — з Італії, Франції, Польщі та інших країн Європи. Кожна родина, кожен дворик і кожна вулиця можуть розповісти вам свою таємну історію — сумну чи щасливу, довгу чи коротку, але завжди захопливу. Ваші враження перевершать будь-які культурні очікуванняi!
РЕКОМЕНДУЄМО ПРОЧИТАТИ (перейдіть за посиланням):
